avangard-pressa.ru

Паливно-енергетичний комплекс - Экономика

Господарство України

Господарство – це сукупність природних, інтелектуально-професійних і створених людиною засобів, які зайняті у виробництві товарів і надання різного виду послуг з метою створення умов і засобів життя.

Економіка України – це сукупність територіально взаємозв’язаних галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери.

До основних факторів формування господарства України слід віднести:

1. високу господарську освоєнність території;

2. різноманітний природо-ресурсний потенціал;

3. значний трудовий потенціал;

4. сприятливе ЕГП та ТГП;

5. історичні особливості розвитку.

6. Галузева структура народного господарства – це склад, співвідношення та зв’язки між окремими галузями країни (поділ її господарства на окремі галузі).

7. Територіальна структура народного господарства – це склад і співвідношення виробництв, особливості їх розміщення в різних частинах країни і зв’язки між ними.

8. Виробнича сфера – сфера матеріального виробництва, у середовищі якої здійснюється виробництво матеріальних благ з участю інфраструктури, що обслуговує це виробництво. Її формують галузі промисловості, сільське господарство, лісове господарство, транспорт, матеріально-технічне постачання, заготівля і збут тощо.

9. Галузь промисловості – це сукупність підприємств, що виділяються на основі єдності економічного призначення їх продукції, однорідності сировини і матеріалів, що споживаються, спільності технологічних процесів, своєрідності професійного складу тощо.

10. Невиробнича сфера – сукупність галузей народного господарства та видів діяльності людей, що надають необхідні послуги суспільству та безпосередньо не пов'язані зі створенням матеріальних благ. У невиробничій сфері виділяють: апарат органів державного та громадського управління; пасажирський транспорт і зв'язок; житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування; охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення; освіта, культура, наука, мистецтво; сфера фінансів, кредитування, страхування.

11. Міжгалузеві-виробничі комплекси – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування (лісовиробничий, агропромисловий, будівельний), або ж розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, рекреаційний, продовольчий комплекси).

Найбільшими територіально-виробничими комплексами в Україні є:

1. Донбаський, основу якого складають промислові вузли: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Стахановський, Горлівсько-Єнакіївський, Краматорсько-Слов’янський, Лисичансько-Рубіжанський, Луганський. Даний ТВК спеціалізується на галузях важкої індустрії (енергетиці, металургії, важкому машинобудуванні, хімічній промисловості), а також АПК;

2. Придніпровський (Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізький, Криворізький та ін.);

3. Причорноморський (Одеський, Миколаївський, Херсонський, Керченський, Сімферопольський);

4. Прикарпатський (Івано-Франківський, Чернівецький, Дрогобицько-Бориславський, Стрийський).

Паливно-енергетичний комплекс

5. Паливно-енергетичний комплекс складається з групи галузей і підгалузей промислового виробництва, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого мінерального, рідкого і газового палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії і тепла.

Паливна промисловість — комплекс галузей гірничодобувної промисловості, що займається видобутком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова, газова, торф'яна.

Вугільна промисловість. Вона представлена видобутком кам'яного і бурого вугілля. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає приблизно 75 %, що є одним з найвищих показників у світі. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металургії, коксохімії. Основні поклади кам'яного вугілля зосереджені в Донбасі і Львівсько-Волинському басейні.

Нафтова промисловість — це галузь паливно-енергетичного комплексу, що займається видобутком та переробкою нафти. Основні родовища нафти зосереджені в Карпатській і Причорноморсько-Кримський нафтогазоносних провінціях, Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області. Нафтопереробні заводи розміщені у місті Кременчук, Вінниця, Львів, Дрогобич, Одеса, Бердянськ, Херсон. Нафтопроводи: Дружба, Одеса-Броди-Гданськ. Україна задовольняє свої потреби у нафтопродуктах 10-13%. Імпорт з Росії.

Газова промисловість. Перша промислова розробка – 1924 р. Близько 1/5 частини видобутку природного газу України зосереджено в Передкарпатті: Дашавське (Львівська обл.), Косівське, Надвірнянське (Івано-Франківська обл.) родовища. По території України пролягли численні газопроводи: Шебелинка—Харків, Шебелинка—Полтава—Київ, Шебелинка—Дніпропетровськ—Кривий Ріг— Одеса—Кишинів та інші. Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі.

Торф'яна промисловість розвивається на півночі України, у Поліссі (Чернігівська, Рівненська, Львівська, Житомирська, Волинська обл.). Використовують його як місцеве паливо в сільській місцевості, на скляних, порцеляно-фаянсових, харчових підприємствах. Для поліпшення транспортування з нього виготовляють торфобрикети (Чернігівська, Житомирська, Львівська обл.).

Сланцева промисловість. На півдні Кіровоградської, південному заході Хмельницької, півдні Черкаської областей виявлені маловичерпані поклади горючих сланців. Їх загальні запаси становлять 3,7 млрд. т. Сланці – джерело палива для ТЕС, цінна сировина для хімічного виробництва. Промисловий видобуток горючих сланців майже не проводиться, очевидно, їх варто розглядати як один з вітчизняних резервів енергоносіїв.

Уранова та уранозбагачувальна галузі. В Україні поклади уранових руд містяться поблизу м. Жовті Води (Дніпропетровська обл.), Кіровоградській області. За експертною оцінкою загальні запаси уранових руд становлять приблизно 50 тис. т. Але ці руди низької якості. Не можуть забезпечити запити діючих в Україні реакторів, тому, руду, збагачену до концентрації 5-6% Україна отримує з Росії.

3. Електроенергетика — основа розвитку економіки. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні станції. Загалом енергетика України базується на 41% на природному газі, на 24,3% - на вугіллі, на 18,4% - на нафтопродуктах, на 12,5% - на ядерному паливі. Річне виробництво електроенергії - 180 млрд кВт/годин. Україна входить в число ведучих країн світу з виробництва електроенергії (8 місце в світі). Головний споживач – промисловість (60%), комунальне господарство (17%), сільське господарство (12%), транспорт (7,5%), інші – 5%.

Металургійний клмплекс

Металургійний комплекс – це галузь господарства, що займається виробництвом металу та охоплює такі технологічні процеси: добування та збагачення сировини; металургійну переробку (одержання чавуну, сталі, прокату чорних і кольорових металів); виробництво сплавів; коксохімічне виробництво; утилізація відходів основного виробництва й одержання з них вторинних видів продукції. Основною формою суспільної організації виробництва в галузі є комбінування. Типи виробництв у металургійному комплексі: комбінати повного циклу, комбінати неповного циклу, гірничо-збагачувальні комбінати (ГЗК).

Підприємства повного циклу тяжіють або до джерел сировини (Придніпров’я), або до споживача і джерел палива (Донбас), або знаходяться між ними (Приазов’я). Підприємства не повного циклу металургії розміщуються там, де є машинобудівні заводи. Виплавка на них здійснюється з привозного металу, металобрухту, відходів машинобудування.

До металургійного комплексу належить також коксохiмiя, виробництво вогнетривiв, будівельних конструкцій iз металу, електродiв тощо.

2. Чорна металургія – галузь важкої промисловості, до якої відносяться підприємства з видобутку і збагачення рудної і нерудної сировини для чорної металургії, по виробництву вогнетривів, продуктів коксохімічної промисловості, чавуну, сталі, прокату, феросплавів, труб сталевих і чавунних та інших виробів (рейкових кріплень, білої жерсті, оцинкованого заліза), металевих порошків чорних металів.

Найбільші залізорудні басейни – Криворізький (Дніпропетровська обл.), Керченський залізорудний басейн. Триває освоєння родовищ Кременчуцького (Полтавська обл.), Білозерського (Запорізька обл.) залізнорудних районів. ГЗК: Південний, Криворізький, Центральний, Північний та Інгулецький.

Великі коксохімічні комбінати Донбасу, а також Придніпров’я розміщені у Макіївці, Маріуполі, Горлівці, Стаханові, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Кривому Розі, Дніпропетровську.

Чорна металургiя в Укpaїнi набула розвитку в межах Пiвденної вугiльно-металургiйної бази. В її межах сформувалися i функцiонують три промислових райони чорної металургii, якi видiляють залежно вiд факторiв розмiщення:

1. Придніпровський, де розміщення чорної металургії спочатку орієнтувалося на родовища залізної та марганцевої руди;

2. Донецький промисловий район – розміщення підприємств орієнтується на наявність коксівного вугілля;

3. Приазовський – розміщення підприємств орієнтується на шляхи транспортування коксівного вугілля Донбасу та залізної руди Керченського півострова.

3. Кольорова металургія – галузь металургійного комплексу, що включає видобуток і збагачення руд, виробництво і обробку кольорових металів та їх сплавів.

Провідними галузями кольорової металургії є алюмінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікелева. Попутна продукція кольорової металургії — хімічні сполуки, мінеральні добрива, будматеріали і т.д. Розташування підприємств кольорової металургії зумовлене двома основними чинниками - сировинним й енергетичним.

Алюмінієва промисловість представлена Миколаївським глиноземним заводом, обсяги виробництва якого становлять 20% кольорової металургії України, Запорізьким алюмінієвим заводом та заводом алюмінієвих сплавів («Інтерсплав») у Свердловську (Луганська обл.). Титано-магнієва промисловість має власну сировинну базу. Потужний титано-магнієвий комбінат працює у Запоріжжі. Титан також виплавляють на Верхньодніпровському гірничо-металургійному комбінаті, розташованому у м. Вільногірську (Дніпропетровська обл.). На Донбасі (електроенергетичний фактор) з імпортної сировини виплавляють цинк (центром є м. Костянтинівка, Донецька обл.). Також виробляють свинець, мідний і латунний прокат (м. Артемівськ, Донецька обл.). Виробництво ртуті з місцевих покладів кіновару – давня спеціалізація Донецької області (м. Микитівка). Нещодавно створено Закарпатський розвідувально-експлуатаційний ртутний комбінат. Побузький нікелевий завод (Кіровоградська обл.) переробляє місцеві окислені залізно-нікелеві руди. Основна його продукція – нікель і феронікель – використовується на металургійних і машинобудівних заводах Придніпров’я і Донбасу.

В Україні виділяють такі основні райони кольорової металургії:

1. Донецький, де підприємства орієнтуються на енергетичну базу теплових електростанцій.

2. Придніпровський, що характеризується великою енергетичною базою (Дніпровський каскад гідроелектростанцій) і наявністю водних ресурсів.

3. Побузький, що орієнтується на власну сировину (нікелеві руди півдня України), на Донецьке паливо (коксівне вугілля) і на гідроелектростанції півдня України.

У Західному регіоні України виділяють три центри кольорової металургії, а саме: Львів (вторинні кольорові метали), Калуш (магнієве виробництво на базі місцевої сировини), Вишкове у Закарпатській області (руть).

У Південному регіоні центрами кольорової металургії є Одеса (виробництво вторинних кольорових металів), Миколаїв (виробництво глинозему), Красноперекопськ, де розташований Кримський завод двоокису титану.

Машинобудування

. Машинобудування – комплекс багатьох взаємопов’язаних галузей, які виробляють машини, устаткування, інструменти для виробничою та невиробничої сфер, спеціальну оборонну техніку, а також різноманітні апарати і прилади побутового та культурного призначення для населення.

Продукція машинобудівного комплексу в загальному обсязі національного експорту становить майже п’яту частину і має тенденцію до зростання. Нині вона поставляється до 54 країн світу. Машинобудівний комплекс України являється експортноорієнтованим та інвестиційно привабливим.

До складу машинобудівного комплексу України входять три великі групи галузей: машинобудування (16 комплексних інтегрованих галузей, 90 галузей та підгалузей), промисловість металевих конструкцій і виробів (14 галузей і окремих виробництв), ремонт машин та устаткування (16 галузей). Машинобудівний комплекс України нині формують майже 3000 підприємств (об’єднань).

Машинобудування забезпечує:

12. задоволення споживчого попиту населення на різноманітні товари;

13. прискорення темпів НТР;

14. технічне переозброєння всього господарства;

15. створення матеріально-технічної бази;

16. підвищення продуктивності праці за рахунок технічного прогресу;

17. оборону країни;

18. працевлаштування.

2. Виділяють такі основні принципи територіальної організації машинобудування:

19. орієнтація на сировину;

20. орієнтація на трудові ресурси;

21. орієнтація на споживача;

22. орієнтація на наукові центри.

У машинобудуванні існують такі форми суспільної організації виробництва:спеціалізація, кооперування, комбінування, концентрація.

3. Важке машинобудування, що нині дає 30 % від загального обсягу товарної продукції. Для важкого машинобудування характерні підприємства низької трудомісткості, високої металомісткості, низької транспортабельності продукції та підприємства повного виробничого циклу, що випускають продукцію невеликими серіями.

Найбільшим підприємством галузі є ЗАТ "Новокраматорський завод важкого машинобудування" (Донецька область), ВАТ „Сумське НВО ім. Фрунзе". Потужні підприємства важкого машинобудування функціонують у Донецьку, Маріуполі, Кривому Розі, Горлівці, Харкові, Луганську, Дніпропетровську.

Транспортне машинобудування об'єднує підприємства, що виготовляють основні транспортні засоби — автомобілі, літаки, тепловози, електровози, залізничні вагони, морські та річкові судна, автобуси. Автомобільні заводи України випускають автобуси (Львів), великовантажні автомашини («АвтоКраз», Кременчук), малолітражні легкові автомобілі (ВО «Комунар», «Автобаз», Запоріжжя), легкові автомобілі для сільської місцевості (ЛАЗ, ВО «Автонавантажувач», Луцьк), автомобільні мотори (Мелітополь), мотоцикли (Київ), велосипеди (Харків, Чернігів).

Авіаційна промисловість орієнтується на кваліфіковану робочу силу, що зумовило розміщення її підприємств у Києві та Харкові. До залізничного машинобудування належить виробництво вагонів, яке зосереджене у м. Кременчук (Крюківський вагонобудівний завод), у м. Дніпродзержинську. Концерн «Крюківський вагонобудівний завод» освоїв випуск сучасних пасажирських вагонів, з яких укомплектовано перші швидкісні експреси «Харків-Київ», «Дніпропетровськ-Київ».

В Україні велике значення має така галузь як суднобудування. Найбільшими центрами морського суднобудування є Миколаїв та Херсон. Суднобудування і судноремонт розвинуті в багатьох інших містах України, зокрема найбільші центри зосереджені у Херсоні, Керчі, Феодосії, Севастополі, Одесі, Іллічівську, Маріуполі. У Києві випускаються морські траулери.

Енергетичне машинобудування спеціалізується в основному на виробництві енергетичних машин і теплообмінних апаратів, турбінних трубопроводів, устаткування для атомних електростанцій, дизельних моторів, генераторів. Підприємства галузі орієнтуються на райони виробництва металу та наявність кваліфікованої робочої сили. Основними центрами є: Харків (Харківський турбінний завод), Монастирище (Черкаська область) – поїзди для метро, Полтава (Полтавський турбомеханічний завод). Центри енергетичного дизелебудування зосереджені у Первомайську (Миколаївська область), Токмаку (Запоріжжя), Бориславі (Херсонська область). Запорізький енергомеханічний завод випускає промислові крани великої тоннажності.

Центрами виготовлення металообробного обладнання, зокрема верстатів, а також інструментів є міста Київ, Харків, Одеса, Житомир, Краматорськ, Львів, Бердичів. Виробництво ковальсько-пресових машин розміщене у Краматорську, Дніпропетровську, Одесі, Хмельницькому, Роздільній, Стрию. Промисловість зі створення штучних алмазів і абразивних матеріалів зосереджена у Полтаві, Львові, Запоріжжі, Києві, Іршаві (Закарпатська обл.). Продукування металообробного та деревообробного інструменту знаходиться У Запоріжжі, Хмельницькому, Вінниці, Харкові, Кам’янець-Подільському, Луганську.

Тракторобудування орієнтується насамперед на металургійну базу. Найважливішим центром тракторобудування є Харків. На випускові агрегатів виділяються: Кіровоградський завод «Гідросила», Мелітопольський завод тракторних гідроагрегатів, Вінницький тракторних агрегатів, Чугуївський завод паливної апаратури. До спеціалізованих підприємств галузі належать: ВО «Київтрактородеталь», «Харківтракторозапчастина», Рівненський завод тракторних агрегатів тощо. Особливе значення має виробництво комбайнів. Так, бурякозбиральні комбайни виробляються у Тернополі, Дніпропетровську, кукурудзозбиральні — у Херсоні.

Райони машинобудування: Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська обл.); Донбаський (Донецький, Луганський обл.); Придніпровський (Дніпропетровська, Кіровоградська, Запорізька обл.); Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська обл.); Західний (Львівська, Івано-Франківська, Волинська, Рівненська, Закарпатська обл.); Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька обл.); Південний (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл., Крим).

4. Підприємства машинобудування розміщенні нерівномірно. Низький рівень розвитку галузі характерний для Західного і Поліського машинобудівних районів. Для вирішення проблем необхідно: забезпечення випереджаючих темпів випуску наукомісткої продукції високого технологічного рівня; забезпечення конкурентоспроможності продукції промисловості на внутрішньому та зовнішньому ринках, передусім продукції з високим ступенем переробки; збільшення обсягів випуску інноваційного обладнання для енергетичної, легкої, харчопереробної, медико-біологічної галузей тощо.

Хімічний комплекс

Хімічний комплекс належить до найскладніших міжгалузевих комплексів та складається з таких галузей як: гірничо-хімічна промисловість, основна хімія, хімія органічного синтезу.

Найважливішими техніко-економічними особливостями хімічної промисловості є: різноманітна сировинна база, складна галузева структура, значні витрати електроенергії, води та сировини на одиницю продукції, комбінування виробництва, кооперування з галузями, що виступають споживачами продукції хімічної промисловості.

2. До гірничо-хімічної промисловості входять галузі виробництва, пов'язані з видобуванням і збагаченням сировини для одержання переважно продукції основної хімії. Україна багата на гірничо-хімічну сировину: кам'яну і калійну солі, карбонати і фосфати, барит, бром, йод, борні руди, самородну сірку, ропні води, мінеральні фарби тощо.

Основна хімія виробляє різні види реактивів, особливо кислоти, соду, мінеральні добрива. Підприємства цієї галузі концентруються здебільшого у районах видобутку гірничо-хімічної сировини, вугілля та металургійних баз, а також поблизу центрів виробництва електроенергії. Основний продукт виробництва — сірчана кислота(Суми, Одеса, Вінниця, Рівне, Горлівка). Серед мінеральних добрив основне місце належить виробництву азотних добрив (Рівне — ВАТ „Рівнеазот", Черкаси — ВАТ «Азот»). Основними центрами є: Сіверськодонецьк (гранульована аміачна селітра), Горлівка (ВАТ «Концерн Стирол»), Дніпродзержинськ (азотнотуковий завод), Лисичанськ, Запоріжжя.

Виробництво фосфатних добриворієнтується на споживача. Основні підприємства з виробництва фосфатних добрив зосереджені у Костянтинівні (суперфосфатний цех), Одесі (суперфосфатний завод), Вінниці (ВАТ «Хімпром», суперфосфатний завод), Сумах (ВАТ «Сумихімпром»).

Виробництво калійних добрив орієнтоване на сировину і зосереджене в районах залягання родовищ калійних солей (Калуш, Стебник). Основним споживачем продукції калійної промисловості є сільське господарство. Калійний завод концерну «Оріана» (Івано-Франківська область) проводить комплексну переробку всіх компонентів сировини.

Содове виробництво, зокрема виготовленню кальцинованої та каустичної соди. Содове виробництво розміщене в районах видобування сировини, зокрема кухонної солі і вапняків. Найбільшим районом содового виробництва є Слов'янськ (Донецька область), Лисичанськ (Луганська область). У Криму на базі ропи Сиваша у м. Красноперекопську працює содовий комбінат з випуску каустичної соди.

Хімія органічного синтезу — це збірна назва галузей, які працюють на основі переробки вуглеводнів і тих синтетичних препаратів, що виходять з вуглеводнів, природного газу, нафти, вугілля. Орієнтується на вуглеводневу сировину, водні ресурси та енергетичну базу.

Виробництво синтетичних смол і пластмас зосереджено у Донецьку (поліхлорвінілові смоли і пластмаси), Сєверодонецьку (склопластики і пластмасові вироби), Луцьку, Запоріжжі, Лисичанську, Сімферополі, Слов'янську.

Виробництво хімічних волоконхарактеризується високою матеріало-, енерго- і водомісткістю. Хімічні волокна поділяються на штучні, що виробляються із целюлози і синтетичні, що виробляються із синтетичних смол. Вони використовуються в авіакосмічній техніці, автомобілебудування, побуті. Найбільші підприємства розташовані в Києві (Дарницький шовковий комбінат), Черкасах (штучний шовк), Чернігові (штучні волокна).

Найбільшими центрами лакофарбової промисловості є Дніпропетровськ, Львів, Київ, Одеса.

В останні роки інтенсивно розвивається хіміко-фармакологічнапромисловість, підприємства якої виробляють синтетичні лікарські засоби, медикаменти, вітаміни, антибіотики, кровозамінники, готові лікарські препарати тощо. В Україні є Полтавський, Львівський, Донецький, Борщагівський та Дарницький хіміко-фармацевтичні заводи. Київське AT „Індар" випускає інсулін, київське ВАТ „Фармак" — препарати для лікування хвороб щитовидної залози.

3.Лісова промисловість — це сукупність галузей і виробництв, підприємства яких заготовляють, проводять комплексну механічну та хімічну обробку й переробку деревини.

До лісового комплексуУкраїни відносять лісогосподарську, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну промисловості.

Регіональні лісовиробничі комплекси (ЛВК) — міжгалузеві об'єднання взаємопов'язаних підприємств, які виробляють, заготовляють, переробляють продукти лісу на території та реалізовують готову продукцію.

Головним принципом ведення лісового господарства є комплексність, що дає змогу проводити, крім відтворення лісових ресурсів, лісозаповідну, охоронну та екологічну діяльність, заготівлю сировини для лісохімії, ефективну переробку лісорубних решток тощо.

4. Лісозаготівельна промисловість належить до видобувних галузей промисловості, підприємства якої проводять лісосічні роботи, вивозять і сплавляють деревину, здійснюють її первинну обробку.

Лісозаготівельна промисловість зосереджена у двох спеціалізованих районах: Карпатському і Поліському. Найбільше деревини заготовляють у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій, Волинській, Рівненській і Житомирській областях.

Лісопильне виробництвотяжіє до районів лісозаготівлі. Найбільшими лісопильними центрами є Чернівці, Вигода, Надвірна, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий (Львівська область), Ковель (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область).

Деревообробна промисловість. Підприємства цієї галузі проводять механічну та хіміко-механічну переробку заготовленої деревини та виготовляють з неї велику кількість матеріалів, зокрема виготовлення деревних плит, фанери, меблів, виробництво будівельних матеріалів.

Підприємства деревообробної промисловості розташовані в усіх областях України і характеризуються концентрацією як у районах заготівлі лісу, так і в місцях використання готової продукції: у Карпатах, Прикарпатті, Закарпатті, Поліссі, де вона розвивається на власній сировині. Основними центрами є: Житомир, Шостка, Чернігів, Чернівці. Івано-Франківськ.

Центрами використання деревинних відходів, зокрема для виробництва деревостружкових і деревоволокнистих плит є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Вигода, Свалява, Тересва та інші. Виробництво фанери розміщене в західному регіоні, зокрема у Львові, Чернівцях.

Целюлозно-паперова промисловість. Дляїї розвитку потрібно: наявність сировини, води, електроенергії та кваліфікованої робочої сили. Целюлозно-паперова промисловість у нашій державі розвинена недостатньо. Центрами є Жидачів (картонно-паперовий комбінат, Львівська область), Рахів (картонна фабрика, Закарпатська область), Херсон, Ізмаїл (целюлозний завод), Обухів (картонний комбінат, Київська область), Корюків (фабрика технічного паперу, Чернігівська область), Малин (паперова фабрика, Житомирська область), Понінка (целюлозно-паперовий комбінат, Хмельницька область).

Лісохімічна промисловість є окремою підгалуззю лісового комплексу й об'єднує в собі галузі, підприємства якої виготовляють понад 40 найменувань різних видів продукції: деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфоль, скипидар, ефірну олію, формалін, метиловий спирт, кормові дріжджі. Розміщення лісохімічних підприємств орієнтується в основному на лісопромислові райони та деревообробні центри. Основними центрами лісохімії є: Великий Бичків, Свалява (Закарпатська область), Вигода (Івано-Франківська область), Славута (Хмельницька область), Коростень (Житомирська область), Клевань (Рівненська область). Новою галуззю промисловості є гідролізна, що допомагає хімічно переробляти деревину та нехарчову сировину, з яких методом гідролізу виробляють етиловий і метиловий спирт, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза) тощо. Сировиною для гідролізної промисловості є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, солома та ін. Основні підприємства галузі — це гідролізно-дріжджові заводи у Верхньодніпровську (Дніпропетровська область) та Запоріжжі. Окремі цехи і виробництва є в Одесі, Сімферополі, Василькові (Київська область), Кіровограді, Вінниці. Гідролізна промисловість кооперується з олійною та консервною промисловістю.

5. Про ступінь впливу хімічного комплексу на розвиток української економіки свідчить той факт, що в міжгалузевій структурі споживання хімічна продукція становить майже четверту частину. Хімічний комплекс нараховує понад 250 підприємств, на яких зайнято близько 220 тис. працівників, що становить 5,4 % всього промислово-виробничого персоналу країни. Для забезпечення зростання обсягів виробництва необхідно вводити нове, високопродуктивне обладнання, в тому числі у виробництві аміаку, сірчаної кислоти, синтетичних смол і пластмас. У зв'язку з специфікою роботи хімічної промисловості виникає проблема переробки відходів.

У хімічному комплексі України виникла низка проблем які потребують негайного вирішення, зокрема: залежність від імпорту широкого спектра сировини і напівпродуктів, технічне переозброєння більшості виробництв з метою зменшення енергомісткості, зменшення собівартості та підвищення якості та конкурентоспроможності продукції.

В державі склалася напружена ситуація із лісоматеріалами, папером, картоном та іншою продукцією з деревини. Все це призводить до інтенсивного неконтрольованого використання лісових ресурсів, що негативно впливає на стан лісів.

Слід звернути увагу на незадовільну забезпеченість лісового господарства активною частиною основних виробничих фондів – спеціальними транспортними засобами, машинами для заготівлі деревини, проведення лісогосподарських робіт, охорони лісів. Відсутність на озброєнні лісогосподарських підприємств багатоопераційних агрегатних машин не дозволяє запровадити у виробництво прогресивну екологічно зорієнтовану технологію асортиментної заготівлі деревини.

Раціональне використання та відтворення лісових ресурсів потребує створення повноцінної системи моніторингу лісів як комплексу безперервного спостереження, оцінки і прогнозу їх стану.

АПК

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність взаємопов’язаних підприємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій.

Агропромислова інтеграція – це процес посилення зв’язків між виробництвом сільськогосподарської сировини, її зберіганням, транспортуванням, переробкою, та споживанням кінцевої продукції. Виділяютьдва типові види інтеграції

:

горизонтальна та вертикальна

Агропромислове комплексоутворення – це вираз процесу усуспільнення виробництва, технолого-економічної і територіальної організації підприємств різних галузей.

АПК, поряд з промисловістю, відіграє провідну роль у господарстві, на його частку припадає майже 30% національного доходу України, зайнято близько 25% працюючих. Майже в третині областей України АПК займає провідне місце у господарстві згідно з часткою у валовому внутрішньому продукті.

2. Серед факторів, які впливають на розвиток АПК України, пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови.

3. Галузева структура АПК:

1. сільське господарство (рослинництво і тваринництво);

2. виробництво засобів виробництва;

3. переробна промисловість(харчова і легка);

4. виробнича інфраструктура;

5. соціальна інфраструктура;

6. підготовка кадрів та наука.

У галузевій структурі АПК України провідне місце займає сільське господарство. У галузевій структурі сільського господарства розвиваються рослинництво і тваринництво. Домінує рослинництво, на його частку припадає приблизно 52-53% усієї сільськогосподарської продукції.

Провідне місце в рослинництві займає зернове господарство. Зернові культури є основними в усіх сільськогосподарських зонах, особливо в Лісостепу і Степу. Головною зерновою культурою є озима пшениця. Технічні культури займають 11% у структурі посівних площ України. Більше 75% посівних площ зосереджено в основній зоні вирощування цукрового буряка – лісостеповій, перш за все, в центральних її областях: Тернопільській, Вінницькій, Хмельницькій, Полтавській.

Тваринництво в Україні багатогалузеве. Основними його галузями є скотарство, свинарство, вівчарство і птахівництво. Скотарство розвивається у Поліссі, передгір’ях Карпат і достатньо забезпечених кормами областях Лісостепу. Тут переважають молочно-м’ясний та м’ясно-молочний напрями скотарства. Свинарство посідає друге місце. Найбільша його густота у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Закарпатській, Чернівецькій областях.

4.

Виділяються дві інтегровані групи спеціалізованих АПК: рослинницькі (зернопромисловий, буряко-цукровий, плодоовочеконсервний, картопле-спиртовий, виноградарський, льонопромисловий) і тваринницькі (м’ясо-, молоко-, птахопромисловий комплекси та рибоконсервний).

Серед рослинницьких комплексів особливу роль відіграєзернопромисловий. Він представлений борошномельною, круп’яною, хлібопекарською, макаронною, кондитерською галузями. Провідне місце в АПК України займає іцукровобуряковий та плодоовочеконсервний комплекс. У територіальному поділі праці бере активну участь і олієжировий комплекс, основою якого є виробництво та переробка соняшника. У цей комплекс входять також маргаринові, миловарні заводи, жирові комбінати. У двох районах – Поліському і Прикарпатському – розміщені підприємства льонопромислового комплексу. Більше 30 льонозаводів зосереджені у Волинській, Житомирській, Рівненській і Чернігівській областях. Виноградо-виноробне виробництво України концентрується на півдні України, в Криму та Закарпатті.

Молокопромисловий і м’ясо-промисловий АПК. У Лісостепу і Степу переважають м’ясний і м’ясо-молочний напрями та птахівництво. Останнє відіграє важливу роль у Криму. Вівчарство в Україні розвивається в передгір’ях Карпат і в Степу. Забезпечує сировиною текстильну і хутряну промисловості. Бджільництво зосереджене у Карпатах, лісостепових та степових областях. До складу молокопромислового комплексу входять, крім молочного, маслопереробні, молочноконсервні й обслуговуючі виробництва. Основними виробниками є Київська, Вінницька, Чернігівська та інші області .

5. Інтегральна агропромислова зона – територіальне поєднання всіх агропромислових продуктових підкомплексів у межах однієї природно-господарської зони.

Інтегральний промисловий район– територіальне поєднання агропромислових підприємств у межах певної частини природно-господарської зони, для якої характерна підвищена концентрація виробництва додаткової товарної сировинної продукції.

Спеціалізований агропромисловий район– сукупність агропромислових підприємств одного виробничого циклу, на основі якого виробляється якийсь один вид додаткової товарної продукції, наприклад хмелярський агропромисловий район України.

Приміські АПК є інтегральними і спеціалізованими, в основі їх формування лежать переважно суспільно-географічні фактори і умови, тому вони як правило є азональними утвореннями навколо своїх „ядер-споживачів” – міських агломерацій і великих міст.