avangard-pressa.ru

Провадження щодо неосудних і обмежено осудних - Психология

16.3.1. Заг альні положення

Осудність - це можливість особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК).

Питання про осудність чи неосудність виникає кожного разу, коди у кримінальній справі з'являються дані про психічну хворобу особи, яка вчинила діяння, що є предметом досудового розслідування чи судового розгляду. Психічна хвороба може обумовлювати 3 стани особи.

1. Неосудність - це відсутність можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок:

o хронічного психічного захворювання або

o тимчасового розладу психічної діяльності, або o недоумства, або

o іншого хворобливого стану психіки.

Згідно із ст. 2 КК кримінальній відповідальності підлягає винна особа. Неосудність особи виключає її винність, а отже, і кримінальну відповідальність. Тут слід зважати на таке:

o якщо особа перебувала в неосудному стані під час вчинення діяння, то тоді вона взагалі не підлягає відповідальності;

o якщо особа вчинила діяння в осудному стані, а потім (до постановления рішення у справі судом) стала неосудною, до неї застосовуються ПЗМХ, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

2. Обмежена осудність - такий стан особи, за якого вона через наявний у неї психічний розлад не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 20 КК).

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою застосування ПЗМХ.

З процесуальної точки зору стан неосудності або обмеженої осудності особи - це обмежена можливість участі її в доказуванні і неможливість самостійно захищати свої права.

3. Стан осудності. За такого стану наявність психічної хвороби не позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. У такому разі провадження у кримінальній справі здійснюється у звичайному порядку.

У межах цієї теми будуть розглянуті 2 перших стани особи, пов'язаних із її психічною хворобою, оскільки саме вони є фактичними підставами провадження із застосування ПЗМХ.

16.3.2. Предмет д оказування

Предмет доказування у цих кримінальних провадженнях має особливості. Так, наприклад, не ставляться питання щодо встановлення:

o вини (умислу чи необережності), мотиву та інших ознак суб'єктивної сторони;

o обставин, що впливають на ступінь і характер покарання, оскільки воно не призначається.

Натомість у цих справах, серед іншого (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення діяння тощо), мають бути встановлені:

o наявність у особи розладу психічної діяльності в минулому;

o ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування;

o інші обставини, зазначені у ст. 505 КПК.

Встановлюючи обставини кримінально-правового елементу предмету доказування, слід зважати на те, що кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються:

o попередня судимість;

o факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання;

o факт застосування до неї ПЗМХ (ч. 3 ст. 503 КПК).

Ознаками, що можуть вказувати на можливий стан неосудності особи, є:

- перенесені травми голови;

- неадекватна, така, що відхиляється від нормальної, поведінка особи вдома, на роботі, під час провадження з нею слідчих дій, в камері ПТ чи СІЗО. Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі;

- перебування на обліку у лікаря-психіатра.

Відомості щодо цих ознак можна встановити із таких джерел:

- від самої особи, щодо якої здійснюється провадження у кримінальній справі. Іноді ця особа наполягає на призначенні судово-психіатричної експертизи, зазначаючи, що у неї були травми голови, але до лікарні вона не зверталася. У неї паморочиться і болить голова тощо. За наявності таких даних слід призначати судово-психіатричну експертизу;

- від родичів та інших осіб, в тому числі співкамерників, працівників, СІЗО, чергового відділу внутрішніх справ тощо;

- з довідки (історії хвороби) із психіатричного (психоневрологічного) диспансеру за місцем проживання;

- з довідки (історії хвороби) із військкомату;

- з військового квитка (у разі звільнення особи від проходження військової служби у зв'язку із психічною хворобою в ньому робиться відповідний запис);

- з характеристики з місця проживання, роботи, навчання, служби тощо.

16.3.3. Права і пред ставництво

Неосудна особа, попри те, що вона не притягається як підозрюваний і обвинувачений, має що дають їй можливість захищатися від тих дій, якими її викривають у вчиненні сус небезпечного діяння. Обсяг прав визначається характером розладу психічної діяльно психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи.

Виходячи із положень презумпції невинуватості, а також з засади презумпції психічного зд людини, згідно з яким кожна особа вважається такою, що не має психічного розладу (ст. З Зак

22 лютого 2000 року "Про психіатричну допомогу"1), доки наявність такого розладу н встановлено на підставах і в порядку, передбачених законом, до набрання законної сили су рішенням про неосудність особи і застосування до неї ПЗМХ вона не обмежується в правах, наділена згідно з Конституцією і законами (п. 4 ППВС "Про практику застосування судами ПЗ примусового лікування"2).

Однак у зв'язку із тим, що особа, щодо якої здійснюється провадження із застосування ПЗМХ стан свого психічного здоров'я не може ефективно розпоряджатися наявними у неї процесуал правами, їй має бути забезпечена допомога інших осіб. Ними можуть бути законні представ захисники (адвокати). Причому участь захисника у цих справах є обов'язковою незалеж бажання неосудного чи обмежено осудного.

16.3.4. Участь у слідчих д іях

Розлад психічної діяльності чи психічного захворювання особи, встановлений відповід висновку судово-психіатричної експертизи, може мати такий характер, що перешкодж проведенню процесуальних дій за участю цієї особи. У такому випадку прокурор під час досу розслідування, а суд - під час судового розгляду мають право ухвалити рішення про пров певних процесуальних дій без участі особи, навіть у тому разі, якщо вона цього бажає.

Оскільки висновок судово-психіатричної експертизи про осудність особи має велике значен вирішення питання про те, притягувати її до кримінальної відповідальності чи примусово лік така експертиза має бути проведена обов'язково у кожному випадку виявлення ознак псих захворювання. Тому "автоматично", тобто без даних про наявність у особи психічної захворю призначати судово-психіатричну експертизу у певних категоріях справ, наприклад, обвинувачення у вчиненні умисного вбивства, е неприпустимим.

Поміщення особи для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи по тимчасовим позбавленням її волі. Тому призначення такої експертизи і примусове поміще лікувальної установи особи, яка на момент вчинення діяння перебувала у стані неосудност момент кримінального провадження не виявляє ознак психічного розладу, який випра позбавлення волі, виходить за межі підстав позбавлення волі, передбачених ч. 1 ст. 5 ЄКПЛ, числі такої підстави, як "законне затримання психічнохворих".

Для того, щоб помістити особу до психіатричної установи, має бути встановлена наявніст психічного розладу. Отже, вже на момент її поміщення має бути висновок лікарів-психіатр наявності такого висновку особу можна позбавити волі лише на підставі дуже переконливих на дуже короткий строк. Тривалість утримання особи у психіатричній установі з метою пров

відповідної експертизи не може визначатися потребами експертів чи органів досу розслідування, прокурора і суду. Тривалість утримання у психіатричній установі по визначатися часом, протягом якого у особи зберігається психічний розлад.

Призначення і провадження судово-психіатричної експертизи не є підставою зупи досудового розслідування. Якщо проведення цієї експертизи не може забезпечити закі досудового розслідування у строк, визначений законом, органи розслідування, прокурор п продовжити строк розслідування.

16.3.5. Забезпечення справед ливог о суд овог о розг ляд у

Суд під час розгляду кримінальних справ про застосування ПЗМХ повинен враховувати особливості психічного захворювання у особи, щодо якої здійснюється провадження. Згідно із ст. З, ст. 25 Закону "Про психіатричну допомогу", а також п. 5 принципу 18 додатка до Резолюції Генеральної асамблеї ООН "Захист осіб із психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги"1 неосудний і його представник мають право бути присутніми на будь-якому слуханні, брати в ньому участь та бути вислуханими, а суди повинні забезпечувати участь у судовому засіданні захисника та особи, щодо якої вирішується питання про застосування ПЗМХ (за винятком випадків, коли цьому перешкоджає характер її захворювання), або отримувати письмову відмову в разі її небажання бути присутньою.

Справедливість судового розгляду справ про застосування ПЗМХ може забезпечуватися законодавчою забороною на будь-які його спрощення, зокрема на право суду не досліджувати певні докази, якщо проти цього не заперечують сторони. Застосування "звичайного" порядку судового розгляду у випадках встановлення у обвинуваченого психічного розладу не відповідає вимогам щодо справедливості цього розгляду.

У разі участі особи у розгляді справи суду належить опитувати її про обставини вчинення діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, та давати відповідну оцінку цим показанням з урахуванням інших зібраних у справі доказів.

Відомості про стан психічною здоров'я особи і надання психіатричної допомоги відповідно до ст. 6 Закону "Про психіатричну допомогу" та принципу 6 додатка до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18 лютого 1992 року № 46/119і вважаються конфіденційними. Тому ВС рекомендував судам висновки судово- психіатричних експертиз у справах про застосування ПЗМХ заслуховувати в закритих судових засіданнях (п. 11 ППВС від 3 червня 2005 року № 7 "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування"2).

Якщо суспільно небезпечне діяння вчинене неосудною особою спільно з осудною, то не буде несправедливим розгляд справи щодо них в одному судовому засіданні, за умови, що будуть забезпечені права і враховані інтереси неосудних. Вирок щодо осудного і ухвалу щодо неосудного суди постановляють одночасно.

Не є порушенням вимоги щодо справедливості судового розгляду відсутність у провадженні щодо застосування ПЗМХ судових дебатів і ненадання останнього слова особі, щодо якої вирішується питання про їх застосування. Виступи у судових дебатах чи з останнім словом особи, яка не розуміє їхнього значення, не здатне забезпечити її права у судовому засіданні.

16.3.6. Наслід ки судовог о розгляд у

За результатами розгляду кримінальної справи щодо неосудного суд може ухвалити такі рішення.

1. Про застосування ПЗМХ. Перелік цих заходів може встановлюватися законом про кримінальну відповідальність або медичним законодавством. Строк їх застосування суд не встановлює, оскільки ПЗМХ не є покаранням. Особа, яка внаслідок наявності у неї психічного розладу є суспільно небезпечною, підлягає лікуванню до її одужання.

2. Про закриття кримінальної справи, якщо:

o діяння було вчинене особою у стані неосудності, а на момент судового розгляду вона видужала;

o суд не визнає за потрібне застосовувати ПЗМХ у зв'язку з тим, що неосудний не є суспільно небезпечною особою;

o не буде доведено вчинення неосудним суспільно небезпечного діяння; o буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння не було вчинене;

o особа, яка після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, видужала, або не встановлена неосудність особи на момент вчинення нею злочину. У цьому разі закривається кримінальне провадження щодо застосування ПЗМХ, і прокурор розпочинає провадження у загальному порядку.

16.3.7. Зміна і припинення застосу вання примусових заход ів медич ног о характеру

Питання про зміну чи припинення застосування до особи ПЗМХ може виникати внаслідок зміни її психічного стану. Якщо психічна хвороба прогресує, то до неї за рішенням суду можуть бути застосовані більш суворі заходи, а якщо психічний стан поліпшується, то - менш суворі. Видужання особи є підставою для припинення судом застосування ПЗМХ.

Оскільки конкретний строк застосування ПЗМХ не визначається, то протягом певного періоду часу (в Україні - не рідше, ніж 1 раз на 6 місяців) питання про те, чи не видужала особа, розглядається комісією лікарів-психіатрів установи, до якої вона поміщена. Висновок цієї комісії незалежно від його змісту (потребує особа подальшого застосування ПЗМХ чи ні, або потребує інших заходів, ніж були визначені ухвалою суду) направляється до суду, який вирішує питання про продовження строку застосування ПЗМХ або про їх зміну чи припинення.

Продовження застосування ПЗМХ проводиться кожного разу на строк, який не повинен бути тривалим. В Україні він не може перевищувати 6 місяців (ст. 19 Закону "Про психіатричну допомогу").

Питання про зміну або припинення застосування ПЗМХ вирішується судом у разі такої зміни стану психічного здоров'я особи, за якої відпадає необхідність застосування раніше призначеного заходу або виникає необхідність у призначенні іншого ПЗМХ.